Мій детальний аналіз свіжого дослідження Банку Італії, проведеного методом «таємного покупця», приводить до несподіваних висновків: стейблкоїни не дають стійкої цінової переваги перед традиційними каналами грошових переказів. Це серйозний удар по наративу про «дешеві крипто-транзакції».
У рамках експерименту було здійснено 200 реальних переказів у USDC за десятьма маршрутами, що з'єднують Італію з Аргентиною, Бразилією, ПАР, ОАЕ та Японією. Результати виявилися вкрай неоднорідними: підсумкові витрати варіювалися від скромних 0,3% до значних 9% від суми. Такий розкид повністю перекреслює цільову установку ООН знизити вартість міжнародних переказів нижче 3% до 2030 року.
Головні витрати — поза блокчейном
Ключовий висновок, який я бачу: сам по собі переказ через блокчейн — це лише мала частина витрат. У середньому комісія за ончейн-операцію становила лише 0,4% від загальної суми витрат. Основні гроші йшли на поповнення рахунку на біржі, конвертацію валют та видачу готівки отримувачу. Ці етапи, як і раніше, зав'язані на традиційні банки та централізовані платформи, які стягують свою комісію.
Показовим є маршрут з ОАЕ до Італії. Відправник не зміг скористатися банківським переказом і був змушений платити кредитною карткою. За поповнення з нього списали 3,8%, що в підсумку роздуло вартість усієї операції майже до 9%. Це наочний приклад того, як інфраструктурні обмеження вбивають будь-яку економію на блокчейні.
Порівняння зі світовими трендами
Для контексту: середня світова комісія за переказ, за даними Світового банку, становить 6,4%. Це помітно вище цільових 3% ООН. Однак при порівнянні з традиційними каналами по кожній конкретній країні стейблкоїни виявилися дешевшими на всіх маршрутах, окрім ОАЕ. Більше того, у порівнянні з сервісом Wise, USDC виграв за ціною на трьох маршрутах, але програв на чотирьох. Говорити про безумовну вигоду не доводиться.
Швидкість також не стала революційною. У Бразилії та Європі, де працюють системи миттєвих платежів (Pix і TIPS), кошти доходили менш ніж за 20 хвилин. А ось у ПАР переказ у стейблкоїнах зайняв один-два робочі дні — рівно стільки ж, скільки звичайний банківський переказ. Технологія все ще залежить від тих самих інститутів, які вона намагається обійти.
Регуляторний парадокс
Окремої уваги заслуговує регуляторний аспект. Європейська MiCA залишається найбільш опрацьованою моделлю, і після її запуску Circle продовжує домінувати як головний постачальник відповідних стейблкоїнів. Однак жорсткі правила несуть витрати: в Японії посилення вимог не знизило попит, а лише «відвело» користувачів у нерегульовані гаманці. Чи збережеться цей зсув при пом'якшенні вимог до майданчиків — відкрите питання для законодавців.
Моя оцінка: стейблкоїни — це не панацея, а лише інструмент, ефективність якого залежить від локальної інфраструктури. Поки банки контролюють точки входу та виходу фіатних коштів, говорити про «смерть» традиційних переказів передчасно. Інвесторам варто враховувати, що реальна цінність таких активів розкриється лише при інтеграції з платіжними системами, а не в ізоляції від них.