Мій детальний аналіз нового дослідження Банку Італії, проведеного методом «таємного покупця», показав: стейблкоїни не забезпечують стабільної цінової переваги перед традиційними каналами грошових переказів. Це ставить під сумнів один із головних наративів криптоіндустрії.
Регулятор протестував перекази на 200 USDC за десятьма реальними маршрутами, що з'єднують Італію з Аргентиною, Бразилією, ПАР, ОАЕ та Японією. Результати виявилися неоднозначними та вкрай повчальними.
Приховані витрати: комісії з'їдають економію
Сукупні витрати на один переказ варіювалися від 0,3% до 9% від суми. Такий розкид повністю перекриває цільовий орієнтир ООН — знизити вартість міжнародних переказів нижче 3% до 2030 року. Ключова проблема в тому, що сам блокчейн-переказ обходився в середньому лише в 0,4% від загальних витрат. Основні гроші йшли на поповнення рахунку, конвертацію валют та видачу готівки отримувачу.
Ці етапи, як і раніше, зав'язані на традиційні банки та біржі, а не на децентралізовану інфраструктуру. Показовий маршрут з ОАЕ до Італії: банківський переказ відправнику виявився недоступним, довелося платити кредитною карткою. За її поповнення списали комісію 3,8%, через що підсумкова вартість операції злетіла майже до 9%.
Для порівняння: за даними Світового банку, середня світова комісія за переказ становить 6,4%, що помітно вище за ціль ООН у 3%. Але якщо зіставляти стейблкоїни із середньою комісією по кожній конкретній країні, то вони виявилися дешевшими за традиційні канали на всіх маршрутах, окрім ОАЕ. Банк Італії також порівняв USDC із сервісом Wise: стейблкоїни виграли за ціною на трьох напрямках і програли на чотирьох. Висновок однозначний — про безумовну вигоду говорити не можна.
Швидкість впирається в локальну інфраструктуру
Час транзакцій теж сильно відрізнявся. Там, де працюють системи миттєвих платежів, наприклад бразильська мережа Pix або європейський сервіс TIPS, кошти доходили менш ніж за 20 хвилин. А от у ПАР такої інфраструктури не виявилося: перекази в стейблкоїнах йшли один-два робочі дні — стільки ж, скільки звичайний банківський переказ.
Ці результати ускладнюють картину, у якій стейблкоїни нібито непомітно витісняють банківські платіжні системи. Технологія, як і раніше, спирається на ті самі установи та системи, які намагається обійти. Окремо дослідники розібрали світове регулювання стабільних монет, назвавши європейську MiCA однією з найбільш опрацьованих моделей. Однак жорсткі правила несуть і витрати: посилення вимог у Японії не знизило попит, а лише «повело» користувачів у нерегульовані гаманці.
Мій вердикт: стейблкоїни — це не революція в транскордонних платежах, а радше еволюційний інструмент, який лише оптимізує окремі етапи. Поки вони не вирішать проблему «останньої милі» та не позбудуться залежності від банківської інфраструктури, говорити про радикальне здешевлення переказів передчасно. Інвесторам варто враховувати цей фактор під час оцінки довгострокового потенціалу проєктів у цій ніші.