4 серпня 2026 року Володимир Путін підписав довгоочікуваний закон про регулювання криптовалют. Формально це історичний крок для російської цифрової економіки, але деталі документа викликають безліч питань у учасників ринку. Я проаналізував ключові норми разом із провідними галузевими фахівцями, і ось що дійсно важливо знати.
Сам факт появи легального поля для криптоактивів — безумовний прогрес. Однак, як зазначає Дмитро Зуєв, співзасновник і генеральний директор NGE Farm, суперечки викликає не саме регулювання, а обрана конструкція. Замість створення екосистеми для розвитку децентралізованих проєктів, законодавець зробив ставку на інтеграцію обміну в традиційний банківський і брокерський контур. Це відкриває шлях до появи деривативів, включно з ETF, але водночас вибудовує жорсткий централізований каркас навколо децентралізованих систем.
Такий підхід, на думку експерта, все ж кращий за заборону — він дає галузі широкий простір для маневру. Але є й зворотний бік медалі: усередині країни не формується середовище, де могли б народжуватися нові криптопроєкти. Саркастично висловився і блогер Костянтин Кошелєв, відомий під псевдонімом «КриптоДід»: за його словами, закон ухвалено виключно «заради загального блага», хоча нагорі, ймовірно, краще знають, що таке криптовалюта і навіщо вона потрібна самому громадянину.
Позики та питання ліквідності
Найбільш дискусійною нормою Дар'я Петрухіна, консультантка IPN Partners, вважає обмеження кола осіб, які мають право надавати цифрову валюту за договором позики. Згідно зі статтею 30 закону, позикодавцями можуть виступати лише криптоброкери, довірчі керуючі, криптообмінники та клірингові організації. Поза межами закритого переліку залишилися майнери, які отримують валюту в результаті своєї діяльності, та приватні інвестори з великими портфелями. Вони фактично позбавляються можливості використовувати свої активи для управління ліквідністю через механізм позики.
Певна логіка тут є: договір позики може стати формальним прикриттям для інших операцій, а контроль за його виконанням ускладнений. Однак закон сам передбачає спеціалізовану інфраструктуру обліку — цифрові рахунки та адреси-ідентифікатори. Як підкреслює Петрухіна, рух цифрового активу потенційно відстежується, а виконання зобов'язань перевіряється. Це робить обмеження позикодавців надмірним.
Особливо гостро проблема стоїть для майнерів. Закон одночасно закриває їм доступ до позик і встановлює критерії, за яких операції з продажу цифрової валюти можуть вимагати статусу криптообмінника. У регульованому контурі в майнера залишається обмежений набір способів реалізувати ліквідність, і один із небагатьох — продаж професійним учасникам ринку. Звідси випливає окрема проблема ринкового ціноутворення: чи зможе майнер отримати конкурентну ціну за свій актив, чи буде змушений приймати умови обмеженого кола покупців.
Мій аналіз: ухвалення закону — це лише перший крок. Ключовий ризик — надмірна централізація, яка може задушити інновації та створити сірий ринок. Упевнений, що в найближчі місяці ми побачимо доопрацювання норм, особливо в частині позик і статусу майнерів, інакше новий закон ризикує стати гальмом для галузі, а не стимулом.