4 серпня 2026 року Володимир Путін підписав закон про регулювання криптовалют у Росії. Однак, як показує аналіз, сам факт появи документа — лише перший крок. Навколо його ключових положень розгоряються серйозні суперечки.

Я вивчив думки провідних учасників ринку та виділив головні больові точки нового законодавства. Регуляторна рамка, безумовно, необхідна, але її конструкція викликає питання.

Ставка на банківський контур замість екосистеми проєктів

Дмитро Зуєв, співзасновник і генеральний директор NGE Farm, зазначає: робота над документом та його підписання — вже великий крок уперед. Однак суперечки викликає не сам факт регулювання, а обрана модель.

«Ми зробили ставку не на розвиток криптопроєктів, а на інтеграцію обміну в банківський та брокерський сектор»

Цей сектор отримує можливість створювати деривативи на криптоактиви, наприклад ETF, а навколо децентралізованих систем вибудовується жорсткий кастодіальний централізований контур. Такий підхід, на думку Зуєва, свідомо кращий за заборону: він відкриває галузі велику та варіативну кількість можливостей. Обмеження в іншому — всередині країни не з'являється середовище, у якому могли б народжуватися нові криптопроєкти.

Схожої думки дотримується й Костянтин Кошелєв, блогер, відомий під псевдонімом «КриптоДід». Закон, як він вважає, прийнятий виключно заради загального блага. При цьому про його наповнення експерт відгукується з сарказмом:

«Нагорі, ймовірно, краще знають не лише, що таке криптовалюта, а й для чого вона потрібна самому громадянину»

Позики та питання ліквідності

Дар'я Петрухіна, консультантка IPN Partners, найбільш дискусійним вважає обмеження кола осіб, які мають право надавати цифрову валюту за договором позики. Згідно зі статтею 30 закону, позикодавцями можуть виступати лише криптоброкери, довірчі керуючі, криптообмінники та клірингові організації.

Позика — один із базових інструментів управління ліквідністю, нагадує Петрухіна. За межами закритого переліку залишилися учасники ринку, які володіють значними обсягами цифрових активів, але не є VASP: майнери, що отримали валюту в результаті своєї діяльності, та приватні інвестори з великими портфелями. Фактично вони позбавляються можливості використовувати належні їм активи для надання ліквідності через механізм позики.

Певна регуляторна логіка в обмеженні є. Договір позики цифрової валюти може стати формальним прикриттям інших операцій, наприклад фактичного продажу активу, а контроль за виконанням таких договорів ускладнений. Контраргумент у самому законі: він передбачає спеціалізовану інфраструктуру обліку — цифрові рахунки та адреси-ідентифікатори.

«Рух цифрового активу потенційно може бути відстежений, а виконання зобов'язань за договором позики перевірено»

Особливо гостро питання стоїть для майнерів. Закон одночасно закриває їм доступ до позик і встановлює критерії, за досягнення яких операції з продажу цифрової валюти можуть вимагати статусу криптообмінника. У російському регульованому контурі в майнера залишається обмежений набір способів реалізувати власну ліквідність, і один із небагатьох — продаж професійним учасникам ринку. Звідси випливає окрема проблема ринкового ціноутворення: чи зможе майнер отримати конкурентну ціну за свій актив, чи буде змушений приймати умови обмеженого кола покупців.

Мій вердикт: закон створює каркас, але залишає ключові питання ліквідності та конкуренції за межами. Ринку знадобиться час, щоб адаптуватися, а регулятору — точкові поправки, інакше ми ризикуємо отримати формальне регулювання без реального розвитку галузі.