Корпоративний світ зіткнувся з парадоксом: повальне впровадження ІІ-агентів не призвело до очікуваного зростання продуктивності, а породило новий клас управлінських та фінансових проблем. Засновник стартапу Hebbia Джордж Сивулка у своєму есе для розсилки a16z діагностує системну помилку — компанії кинулися розгортати агенти без адекватної інфраструктури контролю, і тепер пожинають плоди цієї поспішності.

Ключова проблема, на його думку, криється у практиці «tokenmaxxing» — гонитві за кількістю споживаних токенів як за головним показником активності. Організації помилково прийняли вибухове зростання витрат на ІІ за ознаку ефективного впровадження. Сивулка формулює це жорстко: «Ви щойно найняли мільйон поганих співробітників». І це не метафора. Агенти не стільки знизили витрати на працю, скільки змінили їхню структуру, причому в гірший бік. Вперше в історії, як зазначає експерт, люди виявилися дешевшими за програмне забезпечення.

Управлінська криза, а не технологічна

Аналіз Сивулки показує, що збої в роботі ІІ-агентів часто пов'язані не з недосконалістю моделей, а з нездатністю компаній формулювати чіткі завдання. Лише «приблизно один зі 100 співробітників» здатен надати агенту достатньо контексту для якісної роботи. Результат — «петлі»: агенти нескінченно коригують свої дії, перевитрачаючи токени без співмірного результату. Це, по суті, «витрата токенів на витрату токенів». Ми спостерігаємо не технологічну, а глибоку управлінську кризу.

Фінансові наслідки виявилися шокуючими. За даними UBS Global Research, практично всі топ-менеджери ІІ-компаній на закритих заходах визнають проблему контролю витрат. Один із прикладів — витрати на Anthropic у неназваної фірми зросли з $20 000 у грудні до майже $1 млн у липні. Інший випадок, згаданий у галузевих джерелах, — компанія, яка запустила ІІ-інструменти без лімітів, отримала рахунок на $500 млн від Claude за один місяць. UBS оцінює, що приблизно 60% організацій уже серйозно стурбовані неконтрольованими витратами на токени.

Нова управлінська інфраструктура як необхідність

Рішення, на думку Сивулки, полягає не у відмові від ІІ, а у створенні управлінської інфраструктури: чіткий опис процесів, оцінка якості результатів, контроль витрат і, що особливо важливо, розподіл завдань між моделями різної вартості. Йдеться про model routing — коли прості операції передаються дешевим моделям, а дорогі передові використовуються лише для критично важливих сценаріїв.

Однак є й прихована загроза. Співробітники, усвідомлюючи, що їхні знання — ключовий ресурс для навчання ІІ, можуть почати саботувати процес. Люди не захочуть передавати системам те, що робить їх незамінними. Без довіри та прозорих правил працівники не допомагатимуть тим, хто може їх замінити. Це перетворює впровадження ІІ з технологічного завдання на найскладнішу соціальну та управлінську проблему, яку поки що ніхто не вирішив.