Розвиток квантових обчислень ставить перед індустрією фундаментальне питання: наскільки тісно квантові процесори мають бути інтегровані з класичними суперкомп'ютерами? Відповідь, як з'ясовується, залежить виключно від типу розв'язуваної задачі. Група дослідників з AWS, Nvidia, NASA та Національної лабораторії Лоуренса в Берклі розробила аналітичну модель, яка дозволяє об'єктивно оцінити необхідний рівень взаємодії між квантовим обладнанням та високопродуктивною класичною інфраструктурою.
Модель поділяє квантово-класичну взаємодію на два принципово різних рівні. Перший — це керування обладнанням у реальному часі: калібрування фізичних кубітів та критично важлива квантова корекція помилок. Тут затримки неприпустимі — класична система повинна аналізувати контрольні вимірювання та надсилати коригувальні команди за частки мікросекунди. Для таких завдань прямий зв'язок із мінімальною латентністю є обов'язковим, і хмарний доступ категорично не підходить.
Гібридні алгоритми: швидкість обміну вирішує все
Другий рівень — це гібридні алгоритми, де квантовий і класичний процесори по черзі виконують частини обчислень. Тут все вирішує співвідношення часу на класичну обробку та частоти обміну даними. Дослідники наочно продемонстрували це на двох прикладах.
У задачі квантової діагоналізації на основі вибірок (SQD) з 77-кубітним процесором IBM Heron основний час витрачався на класичну обробку результатів. Частка комунікаційних витрат склала лише 0,0001 — хмарний доступ виявився повністю виправданим. Зовсім інша картина виявилася під час тестування квантового методу Монте-Карло за ланцюгами Маркова (QE-MCMC) на 10-кубітному пристрої. Алгоритм вимагав частих послідовних обмінів, і при віддаленому доступі комунікаційні витрати перевищували час обчислень приблизно в 1000 разів. Однак, що примітно, такому алгоритму не потрібен повноцінний суперкомп'ютер — достатньо невеликого класичного контролера з низькою затримкою з'єднання.
Майбутнє за тісною інтеграцією
З переходом до відмовостійких квантових комп'ютерів та логічних кубітів вимоги до класичної інфраструктури будуть лише посилюватися. Система повинна буде безперервно обробляти вимірювання, виявляти та виправляти помилки в реальному часі. У цьому сценарії швидкість класичної частини почне безпосередньо визначати темп роботи квантового процесора. Великим відмовостійким установкам, на думку авторів, знадобиться набагато тісніша інтеграція з високопродуктивними обчислювальними системами.
Універсального рішення не існує — вимоги залежать від алгоритму, характеристик обладнання, частоти обмінів та обсягу даних. Ключовий висновок дослідження полягає в тому, що інфраструктуру необхідно регулярно переоцінювати в міру розвитку квантових процесорів та методів обчислень.
Думка експерта: Ця модель — своєчасний і прагматичний інструмент. Ринок часто схильний до гіперболізації, припускаючи, що кожен квантовий чіп негайно вимагатиме підключення до екзафлопсного суперкомп'ютера. Дане дослідження тверезить і показує, що для більшості практичних гібридних задач найближчого майбутнього буде достатньо оптимізованого хмарного доступу або компактних контролерів. Економіка розгортання квантових систем стане значно більш раціональною, якщо слідувати цій логіці.