Запуск власного необанку — це не просто виклик, а прямий шлях до збитків, якщо не враховувати приховані витрати. Детальний аналіз операційних витрат показує, що більшість таких проєктів балансують на межі рентабельності, а то й зовсім ідуть у мінус. Розгляньмо, з чого складається ця сумна статистика.

Візьмемо для прикладу типовий необанк із щомісячним обігом у $5 млн, що працює на зовнішній інфраструктурі. Перша і, мабуть, найвагоміша стаття витрат — це мінімальні гарантовані платежі партнерам. Тільки на емітента, процесинг та програмне забезпечення йде від $15 000 до $65 000 щомісяця. Обробка платежів також «з’їдає» чималу частку: від $10 000 до $30 000 на місяць іде на мережеві витрати та сам процесинг.

Обслуговування клієнтів — ще один камінь спотикання. Верифікація, випуск карток і підтримка обходяться в суму від $7 000 до $26 000 щомісяця. Окремо стоять втрати від спірних операцій та шахрайства: від $17 000 до $27 000 щомісяця. У сумі лише зовнішні карткові операції «спалюють» від $60 000 до $160 000 на місяць, що становить 1,1–3,2% від кожного витраченого клієнтом долара. І це далеко не повний список — зарплати, розробка продукту, юристи, бонуси клієнтам, хмарна інфраструктура та залучення користувачів залишаються за кадром.

Чому комісії не рятують ситуацію?

Частково покрити ці витрати допомагає міжбанківська комісія (interchange fee). Однак тут вступають у силу регіональні обмеження. У Європейському Союзі споживча комісія жорстко обмежена 0,2–0,3%, що робить бізнес практично нерентабельним за низьких обігів. У США структура інша: $0,21 плюс 0,05% від суми операції, до чого може додаватися $0,01 за ризик шахрайства. Здавалося б, більше, але й цього часто недостатньо.

Різниця в ставках наочно видна за типами карток. Наприклад, споживчий дебет Visa в Європі обкладається комісією всього в 0,1–0,2%, тоді як для комерційних карток вона сягає 2–3%. Але навіть зібрану комісію необанк отримує не повністю. Аналіз показує, що більшість сервісів залишають собі близько 70% міжбанківської комісії, а решта 30% йдуть платформі-посереднику та банку-партнеру.

У підсумку економіка необанку складається непросто. Навіть за помітних обігів доходи від комісій насилу покривають витрати на карткові операції. Цифри варіюються від регіону до регіону, але загальна тенденція очевидна: без масштабування та диверсифікації доходів (наприклад, за рахунок кредитування або преміум-послуг) необанки ризикують залишитися збитковим проєктом.

Моя експертна думка: Ринок необанків перегрітий очікуваннями, але реальність така, що без глибокої інтеграції з традиційними фінансовими продуктами та жорсткого контролю над операційними витратами виживання в цій ніші — питання часу. Інвесторам варто тричі подумати, перш ніж вкладатися в черговий «цифровий банк» без чіткого плану монетизації.