У березні 2025 року адміністрація США підписала указ про створення стратегічного біткоїн-резерву. Ринок відреагував сплеском оптимізму, очікуючи масштабних державних закупівель першої криптовалюти та формування нового потужного джерела попиту. Однак реальність виявилася набагато прозаїчнішою. Вже до середини 2026 року стало очевидно: амбітна ініціатива застрягла на стадії концепції, так і не перетворившись на робочий інструмент.
Гучні обіцянки та реальні обмеження
Спочатку передбачалося, що резерв включатиме не лише біткоїн, але й ETH, SOL, XRP та ADA. Однак після криптосаміту в Білому домі фокус змістився виключно на біткоїн. Ключовим розчаруванням став механізм наповнення фонду. Замість прямих покупок на ринку за рахунок бюджету, було вирішено використовувати виключно активи, конфісковані в ході кримінальних та цивільних розглядів. Міністр фінансів Скотт Бессент чітко сформулював стратегію з трьох пунктів: не витрачати бюджетні кошти, зберегти вже наявні монети та поповнювати резерв лише за рахунок конфіскату.
Спроби надати ініціативі більш амбітного характеру, наприклад, через законопроєкт Синтії Ламміс про купівлю до 200 000 BTC щорічно, не знайшли підтримки в Конгресі. Більше того, до липня 2026 року реалізація навіть базової конструкції загальмувалася через міжвідомчі суперечки про те, хто саме має керувати цим специфічним активом — Мінфін, Мін'юст чи Мінторгівлі.
Казахстан: контрастний підхід до формування резерву
Поки США намагаються узгодити бюрократичні процедури, інші країни демонструють більш прагматичний підхід. Особливої уваги заслуговує Казахстан. Там формування Національного стратегічного крипторезерву, обсяг якого може сягнути $700 млн, має чітку структуру. Джерела поповнення розписані заздалегідь: частина коштів буде спрямована із золотовалютних резервів Нацбанку та активів Нацфонду, а також включені конфісковані криптовалюти.
Управління резервом доручено Національній інвестиційній корпорації, а зберігання — Центральному депозитарію цінних паперів. Активи планується спрямовувати не лише в цифрові монети, але й у похідні інструменти та акції компаній сектора. Казахстанський підхід інституціонален: є власник, керуючий, план інвестування та обов'язкова звітність. Це вигідно відрізняє його від американської моделі, яка більше нагадує пасивне зберігання конфіскату.
Глобальний ландшафт: від конфіскату до майнінгу
Аналіз глобальної картини показує, що підходи до формування національних крипторезервів можна розділити на кілька моделей. США та частково Казахстан йдуть шляхом накопичення через вилучення. Сальвадор практикує прямі закупівлі з публічною звітністю. Бутан використовує майнінг на надлишковій гідроенергії. Більшість же країн, включаючи Чехію, обмежуються лише обговоренням без будь-яких реальних дій.
Парадокс ситуації в тому, що США, будучи найбільшим держателем біткоїна серед країн (понад 328 000 BTC), найдальші від створення робочого інструменту державної фінансової політики.
Мій експертний висновок: Американський біткоїн-резерв страждає від фундаментальної проблеми — відсутності чіткої функції. Класичні резерви вирішують конкретні завдання: нафтові фонди згладжують цінові шоки, валютні — забезпечують стабільність. У біткоїн-запасу США такої ролі немає. Його не можна ефективно витрачати, він не забезпечує долар і не вирішує макроекономічних завдань. Поки в країні не буде консенсусу щодо питання "навіщо нам цей резерв", він так і залишиться просто новою формою зберігання конфіскованих монет. Ті, хто діє тихіше та прагматичніше, як Казахстан чи Сальвадор, вже формують реальну практику, в той час як гучні заяви залишаються лише папером.