Російське законодавство готується до кардинального перегляду цифрових прав неповнолітніх. Згідно з озвученими планами, у 2027–2028 роках може бути запроваджено повну заборону на доступ до соціальних мереж і чат-ботів на базі штучного інтелекту для дітей та підлітків. Ця ініціатива, озвучена на високому рівні, позиціонується як неминучий крок у рамках глобального тренду на захист підростаючого покоління.
Глобальний контекст та російські амбіції
Ініціатива спирається на світову практику. Першопрохідцем у цьому напрямку стала Австралія, за якою послідували Європейський Союз, країни Близького Сходу, Туреччина, Казахстан та Китай. Усередині ЄС спостерігається різноманітність підходів: Франція націлена на бар'єр для осіб молодших 15 років, Іспанія — до 16, а Греція з 1 січня 2027 року вводить обмеження для аудиторії до 15 років. Загальноєвропейський законопроект, який може торкнутися відеоігор та ІІ-ботів, очікується до осені.
Росія, слідуючи цьому вектору, має намір не просто копіювати, а й розширювати обмеження. Під заборону можуть потрапити не лише соцмережі, а й відеоігри, а також будь-які ІІ-інтерфейси. Аргументація стандартна: надмірне проведення часу в мережі та споживання короткого контенту призводить до погіршення зору, постави, моторики і, що критично важливо, до втрати здатності концентруватися на складній інформації.
Подвійна стратегія: заборона та навчання
Одночасно із запровадженням обмежень для дітей до 14 років пропонується з 14-річного віку максимально швидко впровадити базові уроки з основ використання ІІ. Це логічно вписується у вже прийнятий шкільний курс поглибленої інформатики, де з 1 вересня 2026 року з'явиться профіль «Штучний інтелект». Таким чином, держава намагається вибудувати дворівневу систему: спочатку повна ізоляція від технологій, потім — контрольоване та дозоване навчання.
Однак тут криється фундаментальне протиріччя. З одного боку, влада системно переходить до управління технологіями: Держдума вже схвалила в першому читанні рамковий закон про регулювання ІІ, який поділяє моделі на суверенні та національні, а уряд масштабує впровадження розумних сервісів у власний апарат. З іншого — дітей одночасно відгороджують від безконтрольного використання ІІ та навчають працювати з технологією, навколо якої вже накопичуються тривожні дані.
Мій аналіз: Ця подвійність створює ризик, що освітній ефект буде нівельовано. Якщо в шкільну практику потраплять сценарії «виріш за мене», а не «підкажи», то навчання може дати зворотний ефект, погіршивши когнітивну залежність. Дослідження вже показують, що активне використання нейромереж знижує здатність вирішувати завдання самостійно, а за даними ВЦІОМ, ІІ в Росії користуються близько 70% громадян. Ринку та суспільству належить знайти тонкий баланс між захистом та розвитком, і поточна модель виглядає радше як експеримент, ніж як продумана стратегія.