Малайзія, яка прагне стати регіональним хабом для центрів обробки даних (ЦОД), особливо у сфері штучного інтелекту, стикається з серйозними інфраструктурними викликами. За моїми даними, заснованими на аналізі макроекономічної ситуації в країнах АСЕАН+3, стрімке будівництво обчислювальних потужностей створює колосальний тиск на ключові ресурси країни: енергосистему, водопостачання та ринок праці.
Особливе занепокоєння викликає колосальне споживання ресурсів. Один центр обробки даних потужністю 100 МВт щодоби потребує близько 4,2 мільйона літрів води — в основному для систем охолодження. Це можна порівняти з водоспоживанням невеликого міста. Враховуючи, що близько 80% усіх діючих потужностей країни зосереджено в штаті Джохор, регіон зазнає критичного навантаження. До 2029 року, за моїми оцінками, сукупна потужність дата-центрів у Малайзії може сягнути 3–4 ГВт, що вимагатиме будівництва додаткових електростанцій та модернізації водної інфраструктури.
Ситуація ускладнюється тим, що будівництво та обслуговування таких об'єктів потребує залучення висококваліфікованих спеціалістів, що створює додатковий тиск на ринок праці, який і без того перегрітий у технологічному секторі. Малайзія ризикує зіткнутися з дефіцитом кадрів та зростанням зарплат, що може негативно позначитися на інших галузях економіки.
Мій аналіз: Малайзія опинилася в парадоксальній ситуації. З одного боку, приплив інвестицій у ЦОД — це потужний драйвер економічного зростання та цифровізації. З іншого — країна ризикує зіткнутися з «вузьким місцем» у вигляді нестачі води та енергії, що в підсумку може загальмувати ті самі проєкти, які вона так активно залучає. Без масштабних інвестицій у відновлювану енергетику та системи водопостачання, а також без продуманої регіональної диверсифікації, Малайзія може не впоратися з цим бумом.