Алекс Карп, генеральний директор Palantir, завдав нищівного удару по фундаменту сучасної індустрії штучного інтелекту. У своєму нещодавньому публічному виступі він фактично звинуватив провідні лабораторії, такі як OpenAI та Anthropic, у систематичному пограбуванні інтелектуальної власності корпорацій зі списку Fortune 500. Карп стверджує, що ці компанії не створюють стійкої цінності, а просто викачують «альфу» чужих бізнес-процесів під виглядом підпискової моделі.
Суть претензій: оплата токенів як податок на бідність
Ключовий аргумент Карпа простий і елегантний. Якщо продукт ШІ справді здатен принести клієнту мільярд доларів, чому б не взяти 30% від цього результату? Навіщо обмежуватися платою за токени — по суті, за обсяг обчислень? За логікою голови Palantir, модель оплати за токени — це не що інше, як визнання того, що продукт не може гарантовано масштабувати цінність. Якби він міг, його б оцінювали за кінцевим результатом, а не за витраченими ресурсами.
Карп пішов ще далі, назвавши всю схему «податком на багатство, який не допомагає бідним, а лише карає». Він стверджує, що американський бізнес передає лабораторіям свої найсвятіші таємниці: робочі процеси, клієнтські дані, стратегічні напрацювання. І все це відбувається під виглядом підписки на доступ до моделі.
Механізм крадіжки, про який мовчать
Найгостріша частина критики стосується довгострокових наслідків. Карп пояснює, що після донавчання на даних конкретної компанії, перевага клієнта перетворюється на новий корпоративний продукт, який продається його ж конкурентам. Компанія, що проганяє конфіденційні документи через модель, фактично вчить її, як замінити саму себе.
Саме тому, за словами Карпа, керівники корпорацій «в люті» в приватних розмовах, але мовчать публічно. Ніхто не хоче опинитися тим «гендиректором», який відкрито виступив проти лабораторій, а потім виявив, що його наступний конкурент побудований на його ж витіклих процесах.
Мій експертний аналіз: Це не просто емоційний спалах. Це сигнал про назріваючий тектонічний зсув. Модель ціноутворення ШІ-гігантів ґрунтується на припущенні, що вони створюють захищену та масштабовану цінність. Заява Карпа, підкріплена його авторитетом та реальною позицією великого бізнесу, ставить під сумнів це базове припущення. Якщо корпорації перестануть вірити в «податок на обчислення» як у справедливу ціну за результат, вся конструкція оцінок галузі може серйозно похитнутися. Ринок нарешті ставить правильне запитання: за що ми насправді платимо — за ілюзію чи за реальну, захищену цінність?