Віталік Бутерін опублікував глибокий аналітичний пост, у якому назвав обфускацію (заплутування коду) одним із найпотужніших фундаментальних примітивів у криптографії. За його словами, ця технологія дозволяє перетворити будь-яку програму на «зашифровану програму», яка повністю приховує свою внутрішню логіку, але при цьому видає абсолютно коректні результати на ті самі вхідні дані.
Як працює обфускація і чому їй потрібен блокчейн
Бутерін описує обфускацію через концепцію «довіреної третьої сторони без довіри». Традиційно багато криптографічних протоколів спочатку представляються як схема з чесним посередником, а потім шукають способи обійтися без цієї довіри. Шифрування замінює такого посередника простою «поштовою системою», а докази з нульовим розголошенням — посередником, який перевіряє дані, не розкриваючи їх.
Обфускація йде далі: у поєднанні з хеш-функціями вона дозволяє створити симульовану довірену сторону практично для будь-якого протоколу. Сам термін «довірена третя сторона без довіри» Бутерін пов'язує з концепцією «протоколів бога», описаною криптографом Ніком Сабо ще в 1997 році.
Однак у обфускованої програми є фундаментальне обмеження: її можна скопіювати. Через це вона не може виконувати завдання, що вимагають «стану», наприклад, облік грошей, де критично важливо виключити подвійне витрачання. Саме цю прогалину, на думку Бутеріна, і заповнює блокчейн. У зв'язці ці технології відкривають майже «магічні» можливості. Як приклад він наводить безпечну, приватну та стійку до змови систему голосування, яка майже не потребує довіри і не потребує порогового комітету з кількох учасників.
Чому технологія поки далека від практики
Головна складність, як підкреслює Бутерін, полягає у створенні надійної форми обфускації. Десятиліттями існувала лише «небезпечна» обфускація — просте перемішування логіки, яке регулярно зламували. Паралельно йшла робота над математично доведеним захистом. Ще в 2001 році було доведено, що ідеальна форма обфускації в принципі неможлива, оскільки код програми завжди розкриває трохи більше, ніж її вихідні дані.
Після цього дослідники переключилися на другий за силою варіант — обфускацію нерозрізненості (iO). За словами розробника, це «двадцятирічний проєкт з безліччю невдалих спроб, але в останні роки з'явилася хороша новина: досягти iO вдалося за розумних припущень про безпеку». Однак всередині цієї хорошої новини ховається погана: час роботи таких схем виявився «галактичним». Він технічно скінченний, але настільки великий, що може перевищувати термін життя Всесвіту, оскільки вимагає нашарування практично всіх криптографічних примітивів один на одного.
Бутерін бачить кілька шляхів вирішення: оптимізувати існуючі «схеми на основі ґраток», використовувати сміливіші криптографічні припущення або шукати принципово нові підходи.
Думка аналітика. Незважаючи на те, що практична реалізація iO залишається справою далекого майбутнього, сам факт того, що провідний розум індустрії знову порушує цю тему, свідчить про зрілість напрямку. Якщо колись вдасться подолати обчислювальний бар'єр, ми отримаємо не просто покращення — це стане фундаментальним зсувом в архітектурі децентралізованих додатків, де приватність і верифікованість перестануть бути компромісом.