Новини криптоміра

Дональд Трамп підписав угоду з Іраном, яка зупиняє майже чотиримісячний військовий конфлікт і знову відкриває Ормузьку протоку. Однак цей документ кардинально відрізняється від Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), укладеного адміністрацією Барака Обами у 2015 році. Різниця не просто в деталях — це два абсолютно різні світогляди в підході до дипломатії.

У новому меморандумі закріплено продовження режиму припинення вогню на 60 днів, а обговорення ядерної програми перенесено на наступний етап переговорів. Таким чином, Трамп пішов шляхом, прямо протилежним логіці СВПД, з якого він в односторонньому порядку вийшов у 2018 році. Якщо Обама робив ставку на багатосторонню дипломатію та негайне зняття санкцій в обмін на верифіковані обмеження, то стратегія Трампа — це «максимальний тиск» з подальшим перемир'ям, досягнутим лише після серії військових ударів.

Послідовність і масштаб: дипломатія проти ультиматуму

Головна відмінність — у послідовності. Обама почав з дипломатії та компромісу, залучаючи до процесу шість світових держав (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія, Китай та ЄС). Його СВПД, який налічував близько 159 сторінок і розроблявся майже два роки, був складним механізмом стримувань і противаг. Трамп, навпаки, обрав шлях економічного та військового тиску, а до угоди прийшов набагато швидше — за посередництва Катару та Пакистану. Його меморандум, підписаний дистанційно, набагато менш деталізований, але охоплює ширше коло питань, включаючи безпеку судноплавства та регіональну стабільність.

Ядерне збагачення: від компромісу до заборони

СВПД дозволяв Ірану збагачувати уран на своїй території до 3,67% протягом 15 років, з лімітом у 5 060 центрифуг і запасом не більше 300 кг. Ці рамки збільшували «час прориву» — термін, необхідний для створення ядерної зброї — з кількох місяців до року. Однак критики справедливо вказували, що обмеження не вічні: після закінчення 10-15 років вони починали зніматися. Трамп же пішов шляхом посилення. Його команда домагалася повної заборони на збагачення урану в Ірані або, як мінімум, набагато жорсткіших і довгострокових обмежень. Після виходу США з угоди у 2018 році ліміти перестали діяти, і до травня 2025 року МАГАТЕ зафіксувало в Ірану понад 400 кг урану, збагаченого до 60% — що робить створення ядерного заряду можливим за лічені дні. Цей факт залишається найвибухонебезпечнішою точкою в будь-яких майбутніх переговорах.

Санкції та важелі: «гроші вперед» проти «результат вперед»

Адміністрація Обами максимально швидко відкрила Ірану доступ до переваг угоди: розморозила іранські активи та дозволила експорт нафти. Мінфін США оцінював, що Тегеран одразу отримав близько $50 млрд. Трамп впровадив поетапний і зворотний механізм зняття обмежень. У рамках 60-денного вікна йшлося про приблизно $24 млрд заморожених коштів, але Венс підкреслив, що ця цифра відсутня в офіційному тексті, і гроші будуть переведені лише після виконання умов. Санкції на експорт іранської нафти та нафтохімії лише призупиняються, а європейські країни дали зрозуміти, що знімуть свої обмеження тільки після верифікації виконання домовленостей. Критики попередньої угоди стверджували, що приплив готівки посилив регіональних союзників Ірану. Трамп же наголошує, що його варіант практично не передбачав авансових виплат і будувався на конкретних результатах.

Як професійний аналітик, я бачу в цьому фундаментальний зсув парадигми. Якщо СВПД Обами був спробою «купити час» через складний багатосторонній компроміс, то угода Трампа — це ставка на примус і асиметричний важіль тиску. У найближчі 60 днів стане зрозуміло, чи здатна тактика «батога і пряника» з перевагою в бік батога призвести до довгострокової стабільності, чи вона лише відстрочить неминучий колапс, як це вже сталося у 2018 році. Ринки, особливо енергетичний та сировинний, будуть уважно стежити за тим, чи зможе Тегеран зберегти право на збагачення — це головний камінь спотикання, який може зруйнувати будь-який крихкий мир.