Угода Трампа з Іраном проти ядерного пакту Обами: два принципово різні підходи до врегулювання
Дональд Трамп підписав угоду з Іраном, яка зупиняє майже чотиримісячний конфлікт і знову відкриває Ормузьку протоку. Однак новий документ кардинально відрізняється від Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), укладеного Бараком Обамою у 2015 році. Відмінності стосуються не лише тактики, а й самої філософії переговорів.
Послідовність дій: дипломатія проти силового тиску
СВПД Обами об'єднував США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Росію, Китай та Європейський Союз. В основі стратегії лежала стриманість: Тегеран отримував зняття частини санкцій в обмін на контрольовані обмеження ядерної програми. Термін дії угоди був розрахований щонайменше на десять років із поступовим послабленням рамок.
Трамп обрав принципово інший шлях. Він вийшов з угоди у 2018 році, запровадив режим максимального тиску та повернувся до переговорів лише після нещодавніх ударів по Ірану. Ключова відмінність — у послідовності: Обама почав з дипломатії, а Трамп зробив ставку на економічний та військовий тиск.
Новий меморандум передбачає 60-денний режим припинення вогню, при цьому обговорення ядерної програми перенесено на наступний етап. Документ Обами налічував близько 159 сторінок і розроблявся близько двох років. Трамп йшов до домовленості набагато швидше за посередництва Катару та Пакистану.
Питання збагачення урану: від компромісу до заборони
СВПД дозволяв Ірану збагачувати уран на території країни з обмеженням до 3,67% протягом 15 років. Документ встановлював ліміт у 5 060 діючих центрифуг та запаси урану не більше 300 кг під суворим контролем інспекторів. Ці рамки збільшували період, необхідний для створення ядерної зброї, з двох-трьох місяців до року.
Однак обмеження не були вічними: через 10 років починали зніматися ліміти на центрифуги, а через 15 років послаблювалися умови щодо збагачення. Саме цю частину угоди найчастіше критикували противники СВПД.
Трамп пішов шляхом посилення. Його команда домагалася повної заборони або жорстких обмежень на збагачення урану в Ірані та наполягала на більш тривалих і суворих термінах. Після виходу США з угоди у 2018 році ліміти перестали діяти. У травні 2025 року МАГАТЕ зафіксувало запаси понад 400 кг урану, збагаченого до 60% — набагато більше, ніж дозволялося за умовами угоди.
За таких обсягів створення ядерного заряду стало можливим за лічені дні. Іран залишається єдиною країною без ядерного статусу, яка займається збагаченням на такому рівні. Меморандум 2026 року поки не вирішив долю збагачення урану — найближчими тижнями має визначитися, що стане з іранськими запасами збагаченої сировини.
Режим санкцій: від розморожування до поетапного зняття
Адміністрація Обами максимально швидко відкрила Ірану доступ до переваг угоди: розморозила іранські активи та дозволила експорт нафти. Мінфін США оцінював, що Тегеран міг одразу отримати приблизно $50 млрд.
Команда Трампа впровадила поетапний та зворотний механізм зняття обмежень. Іранські ЗМІ зазначали, що в рамках 60-денного вікна йшлося приблизно про $24 млрд заморожених коштів. Венс не погодився з цією цифрою, зазначивши, що вона відсутня в офіційному тексті. Представник США уточнив: гроші переведуть лише після виконання умов угоди.
У чинній схемі також призупиняються санкції на експорт іранської нафти та нафтохімії. Європейські країни дали зрозуміти, що знімуть обмеження лише після того, як Тегеран підтвердить виконання домовленостей.
Рамки та важелі тиску: від вузького фокусу до широких цілей
СВПД стосувався виключно ядерної програми. Питання ракет та підтримки союзників у регіоні там не враховувалися. Трамп вимагає, щоб нові умови охоплювали і цей напрямок.
Свої пропозиції Трамп пов'язує з ширшими цілями: у його меморандумі прогрес ув'язується з розблокуванням Ормузької протоки та загальною безпекою регіону. Відмінності очевидні: Обама робив ставку на компроміс за участю кількох країн, а Трамп — на тиск і більш жорсткі, довгострокові умови.
Тегеран наполягає на збереженні своїх прав на збагачення урану, а американські представники роблять акцент на посиленні обмежень у майбутньому. Прихильники попередньої угоди попереджають: тиск може призвести до зворотного ефекту. Саме після виходу США у 2018 році іранська програма почала розвиватися найшвидше.
Аналітичний коментар Cryptalist: Відмінності між двома підходами відображають фундаментальний зсув в американській зовнішній політиці. Ставка Трампа на силовий тиск та поетапне зняття санкцій створює більш крихкий, але потенційно більш контрольований механізм. Однак ключове питання — чи зможе 60-денне вікно перерости у стійку угоду, чи ми станемо свідками чергового витка ескалації. Ринки, особливо нафтовий та криптовалютний, будуть уважно стежити за кожним кроком переговірників найближчими тижнями.