Порівняльний аналіз: як угода Трампа з Іраном перевертає підхід Обами
Дональд Трамп поставив підпис під угодою з Іраном, яка не лише зупиняє майже чотиримісячний конфлікт, але й знову відкриває Ормузьку протоку. Цей документ кардинально відрізняється від ядерного пакту, укладеного Бараком Обамою у 2015 році. Різниця не просто в деталях — це два принципово різні погляди на дипломатію.
Нова угода фіксує 60-денне продовження режиму припинення вогню, а обговорення ядерної програми відкладено на наступний етап. Це різко контрастує зі Спільним всеосяжним планом дій (СВПД), з якого Трамп вийшов у 2018 році. Ключова відмінність — у послідовності: Обама починав з дипломатії, тоді як Трамп зробив ставку на економічний та військовий тиск, і лише потім перейшов до переговорів.
Дві угоди — протилежні підходи
СВПД Обами об'єднував США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Росію, Китай та Європейський Союз. В обмін на перевірені обмеження ядерної програми з Тегерана знімали частину санкцій. Стратегія будувалася на стримуванні — переговірники домагалися чітких рамок щонайменше на десять років. Обама представляв угоду як спосіб виграти час.
Трамп обрав іншу тактику: вийшов з пакту у 2018 році, запровадив режим максимального тиску і прийшов до угоди лише після нещодавніх ударів по Ірану. Його підхід — це шлях від сили до домовленості, а не навпаки.
У центрі — питання збагачення
СВПД дозволяв Ірану збагачувати уран на території країни до 3,67% протягом 15 років, встановлював ліміт у 5 060 центрифуг та запас урану не більше 300 кг під суворим контролем інспекторів. Ці рамки збільшували час, необхідний для створення ядерної зброї, з двох-трьох місяців до року.
Трамп пішов шляхом посилення: його команда домагалася повної заборони або жорстких обмежень на збагачення урану в Ірані та наполягала на довших термінах. Після виходу США з угоди у 2018 році ліміти перестали діяти, і до травня 2025 року МАГАТЕ зафіксувало запаси понад 400 кг урану, збагаченого до 60% — рівня, при якому створення заряду стає питанням днів.
Наразі меморандум 2026 року не вирішив долю збагачення — найближчими тижнями визначиться, що стане з іранськими запасами сировини.
Як підхід Трампа змінив режим санкцій
Адміністрація Обами максимально швидко відкрила Ірану доступ до переваг угоди: розморозила активи та дозволила експорт нафти. Мінфін США оцінював, що Тегеран міг отримати близько $50 млрд — не $100 млрд, як стверджували критики.
Команда Трампа впровадила поетапний і зворотний механізм зняття обмежень. За даними іранських ЗМІ, у рамках 60-денного вікна йшлося приблизно про $24 млрд заморожених коштів. Однак віцепрезидент Венс не підтвердив цю цифру, зазначивши, що вона відсутня в офіційному тексті. Гроші переведуть лише після виконання умов угоди.
У чинній схемі також призупиняються санкції на експорт іранської нафти та нафтохімії. Європейські країни дали зрозуміти, що знімуть обмеження лише після підтвердження виконання домовленостей.
Критики попередньої угоди заявляли, що надходження грошей посилило регіональних союзників Ірану. Трамп наголошував, що його варіант практично не передбачав виплат і будувався на конкретних результатах.
«Якщо укладу угоду з Іраном, вона буде справді хорошою та чесною, на відміну від тієї, що підписав Обама — де Ірану віддали величезні суми готівкою та відкрили прямий шлях до ядерної зброї. Наша угода — повна протилежність...» — наводить слова Трампа The Hill.
Рамки, важелі тиску та подальші кроки
СВПД стосувався виключно ядерної програми. Питання ракет та підтримки союзників у регіоні там не враховувалися. Трамп вимагає, щоб нові умови охоплювали і цей напрямок. У його меморандумі прогрес пов'язується з розблокуванням Ормузької протоки та загальною безпекою регіону.
Відмінності очевидні: Обама робив ставку на компроміс за участю кількох країн, а Трамп — на тиск і жорсткіші довгострокові умови. Іран та США по-різному трактують ключові положення: Тегеран наполягає на збереженні прав на збагачення, а американські представники акцентують посилення обмежень у майбутньому.
Прихильники попередньої угоди попереджають: тиск може призвести до зворотного ефекту. Саме після виходу США у 2018 році іранська програма почала розвиватися найшвидше. Найближчі 60 днів переговорів покажуть, чи зможе ставка на тиск принести більше, ніж звичайна дипломатія, особливо після погрози Трампа на адресу острова Харк.
Думка експерта: Ринки вже відреагували на новини — нафта подешевшала, а золото скоригувалося. Однак інвесторам варто пам'ятати: 60-денне вікно — це не фінальна точка, а лише пауза. Якщо переговори щодо збагачення зайдуть у глухий кут, волатильність повернеться з новою силою. Поки що угода Трампа виглядає як прагматичний, але ризикований експеримент.