Угода Трампа з Іраном: чому новий меморандум кардинально відрізняється від ядерного пакту Обами
Дональд Трамп підписав угоду з Іраном, яка зупиняє майже чотиримісячний військовий конфлікт і знову відкриває Ормузьку протоку. Однак новий документ — це не просто копія Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) 2015 року. Це принципово інший підхід, побудований на тиску, а не на компромісі.
Два світи — дві філософії
СВПД, укладений адміністрацією Барака Обами, був багатосторонньою угодою, що об'єднала США, Великобританію, Францію, Німеччину, Росію, Китай та ЄС. В обмін на верифіковані обмеження іранської ядерної програми Тегеран отримував часткове зняття санкцій. Це була стратегія стримування, розрахована на десятиліття.
Трамп обрав протилежний шлях. Він вийшов із СВПД у 2018 році, запровадив режим максимального тиску і повернувся до переговорів лише після серії військових ударів по Ірану. Головна відмінність — у послідовності: Обама почав з дипломатії, Трамп — з економічного та військового ультиматуму.
Терміни та масштаб: від 159 сторінок до швидкого меморандуму
СВПД налічував близько 159 сторінок і розроблявся майже два роки. Нова угода Трампа — це рамковий меморандум, узгоджений дистанційно за посередництва Катару та Пакистану. Церемонія підписання запланована в Женеві, а поки зафіксовано 60-денний режим припинення вогню, а обговорення ядерної програми перенесено на наступний етап.
Критики старої угоди стверджували, що вона лише відтермінувала неминуче. Новий підхід Трампа — це спроба розірвати замкнене коло, використовуючи жорсткі, але тимчасові рамки для досягнення конкретних результатів.
Питання збагачення: червона лінія для Тегерана
СВПД дозволяв Ірану збагачувати уран на території країни до 3,67% протягом 15 років, з лімітом у 5 060 центрифуг і запасом не більше 300 кг. Це збільшувало час, необхідний для створення ядерної зброї, з кількох місяців до року. Однак через 10 років обмеження на центрифуги починали зніматися, а через 15 — послаблювалися умови щодо збагачення.
Трамп пішов шляхом посилення. Його команда домагалася повної заборони або жорстких обмежень на збагачення урану в Ірані, наполягаючи на довших термінах. Після виходу США з угоди у 2018 році ліміти перестали діяти, і до травня 2025 року МАГАТЕ зафіксувало запаси понад 400 кг урану, збагаченого до 60% — рівня, близького до збройового.
Сьогодні Іран — єдина країна без ядерного статусу, що займається збагаченням на такому рівні. Новий меморандум 2026 року поки не вирішив долю цих запасів, але найближчими тижнями стане зрозуміло, що з ними робитиме Тегеран.
Санкції: від розмороження до поетапного зняття
Адміністрація Обами максимально швидко відкрила Ірану доступ до переваг угоди: розморозила активи та дозволила експорт нафти. Мінфін США оцінював, що Тегеран міг отримати близько $50 млрд. Команда Трампа впровадила поетапний і зворотний механізм зняття обмежень. Іранські ЗМІ згадували про $24 млрд заморожених коштів, але віце-президент Венс спростував цю цифру, підкресливши, що вона відсутня в офіційному тексті. Гроші будуть переведені лише після виконання умов угоди.
Крім того, у новій схемі призупиняються санкції на експорт іранської нафти та нафтохімії, але європейські країни дали зрозуміти, що знімуть обмеження лише після підтвердження Тегераном виконання домовленостей. Це принципова відмінність від СВПД, де санкції знімалися авансом.
Рамки та важелі тиску
СВПД стосувався виключно ядерної програми. Питання балістичних ракет і підтримки регіональних союзників, таких як «Хезболла», там не враховувалися. Трамп вимагає, щоб нові умови охоплювали і цей напрямок. Його меморандум пов'язує прогрес із розблокуванням Ормузької протоки та загальною безпекою регіону.
Відмінності очевидні: Обама робив ставку на багатосторонній компроміс, Трамп — на односторонній тиск і жорсткіші, довгострокові умови. Прихильники старої угоди попереджають, що тиск може призвести до зворотного ефекту, нагадуючи, що саме після виходу США у 2018 році іранська програма почала розвиватися найшвидше.
Як аналітик, я бачу в підході Трампа спробу виправити структурні недоліки СВПД, але ризик тут колосальний. Якщо тиск не призведе до здачі Тегерана за ключовими пунктами, ми можемо отримати не просто відновлення конфлікту, а його ескалацію до рівня, який зробить дипломатію неможливою. Наступні 60 днів покажуть, чи працює «жорстка сила» там, де провалилася «м'яка».