Новини криптоміра

Підписання меморандуму між Дональдом Трампом та Іраном стало поворотним моментом, зупинивши майже чотиримісячний військовий конфлікт і знову відкривши Ормузьку протоку. Однак цей документ — не просто копія ядерного пакту 2015 року. Це принципово інший підхід, що відображає зміну парадигми в американській дипломатії.

Спільний всеосяжний план дій (СВПД) Барака Обами об'єднував шість світових держав та Європейський Союз. В основі лежала ідея стримування через компроміс: Іран обмежував ядерну програму в обмін на зняття санкцій. Переговори тривали майже два роки, а сам документ налічував близько 159 сторінок. Угода Обами була розрахована на десятиліття, з поетапним зняттям обмежень.

Шлях до угоди: Дипломатія проти ультиматуму

Трамп обрав прямо протилежну стратегію. Він вийшов із СВПД у 2018 році, запровадив режим «максимального тиску» та повернувся до переговорів лише після серії військових ударів по Ірану. Його підхід — тиск як попередня умова. Замість багатосторонніх консультацій — двосторонні контакти за посередництва Катару та Пакистану. Замість багаторічних переговорів — швидкий меморандум, узгоджений дистанційно.

Ключова відмінність — у послідовності: Обама почав із дипломатії, Трамп — з економічного та військового ультиматуму. Угода 2026 року лише фіксує 60-денне припинення вогню, відкладаючи ядерні питання на наступний етап.

Збагачення урану: Червона лінія та яблуко розбрату

СВПД дозволяв Ірану збагачувати уран до 3,67% протягом 15 років, з лімітом у 5 060 центрифуг та запасом не більше 300 кг. Ці рамки збільшували «час прориву» до ядерної зброї з кількох місяців до року. Критики справедливо вказували, що через 10-15 років обмеження послаблюються.

Після виходу США з угоди у 2018 році Іран різко прискорив програму. До травня 2025 року МАГАТЕ зафіксувало понад 400 кг урану, збагаченого до 60% — рівень, близький до збройового. За таких обсягів створення заряду стало питанням днів. Трамп вимагає повної заборони або жорстких обмежень на збагачення всередині країни, що для Тегерана є питанням національного суверенітету.

Санкції: Морква та батіг помінялися місцями

Адміністрація Обами швидко розморозила іранські активи (за оцінками Мінфіну США, близько $50 млрд) та дозволила експорт нафти. Команда Трампа впровадила поетапний та зворотний механізм: санкції призупиняються, але не скасовуються. Віце-президент Венс підкреслив, що гроші будуть переведені лише після виконання умов угоди. Європейські країни також дали зрозуміти, що знімуть обмеження лише після верифікації.

Критики СВПД стверджували, що приплив коштів посилив регіональних союзників Ірану. Трамп же будує свою угоду на результатах, а не на авансах.

Геополітичні рамки: Від ядерної вузькості до регіональної безпеки

СВПД стосувався виключно ядерної програми, ігноруючи балістичні ракети та підтримку таких структур, як «Хезболла». Меморандум Трампа пов'язує прогрес із розблокуванням Ормузької протоки та загальною безпекою регіону. Це принципове розширення порядку денного.

Прихильники попередньої угоди попереджають: тиск може призвести до зворотного ефекту, як це вже було у 2018 році, коли іранська програма почала розвиватися найшвидше. Найближчі 60 днів покажуть, чи зможе ставка на силу принести більше, ніж класична дипломатія, особливо на тлі погроз Трампа на адресу острова Харк.

Думка експерта: Ринки, включаючи криптовалютний, уважно стежать за цим процесом. Стабільність в Ормузькій протоці — прямий фактор для цін на нафту і, як наслідок, для макроекономічної ліквідності. Якщо угода Трампа виявиться стійкою, ми побачимо зниження геополітичної премії в ризикових активах. Якщо ж тиск спровокує новий виток ескалації — волатильність повернеться з подвоєною силою.