Новини криптоміра

Підписання меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном, яке поклало край майже чотиримісячному військовому конфлікту та знову відкрило Ормузьку протоку, кардинально відрізняється від ядерного пакту 2015 року, укладеного адміністрацією Обами. Це не просто черговий дипломатичний раунд — це зміна парадигми.

Нова угода, підписана Дональдом Трампом, віцепрезидентом Джей Ді Венсом та спікером іранського парламенту Мохаммадом-Багером Галібафом, закріплює 60-денний режим припинення вогню. Обговорення ядерної програми відкладено на наступний етап переговорів. Це різко контрастує зі Спільним всеосяжним планом дій (СВПД), з якого США вийшли у 2018 році.

Послідовність і масштаб: два протилежні підходи

СВПД Обами був багатосторонньою угодою, яка об'єднала США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Росію, Китай та ЄС. Стратегія ґрунтувалася на стримуванні: Ірану дозволялося збагачувати уран до 3,67% протягом 15 років за суворого контролю МАГАТЕ, з лімітом у 5 060 центрифуг та запасом урану не більше 300 кг. Це був компроміс, розрахований на десятиліття, з поступовим зняттям обмежень. Обама позиціонував угоду як спосіб виграти час.

Трамп обрав іншу тактику: вихід із СВПД, режим максимального тиску та примус до переговорів через економічні та військові важелі. Його угода — це не 159-сторінковий документ, який розроблявся два роки, а швидкий, точковий меморандум, узгоджений дистанційно за посередництва Катару та Пакистану. Ключова відмінність — послідовність: Обама почав із дипломатії, Трамп зробив ставку на силу.

Уран і санкції: жорсткість проти гнучкості

У центрі розбіжностей — питання збагачення. СВПД допускав його, але в суворих рамках, збільшуючи час, необхідний Ірану для створення ядерної зброї, з 2-3 місяців до року. Критики пакту Обами вказували на «сонячний годинник»: через 10 років починали зніматися ліміти на центрифуги, через 15 — на збагачення.

Команда Трампа пішла шляхом посилення, домагаючись повної заборони або жорстких обмежень на збагачення. Після виходу США з угоди у 2018 році ліміти перестали діяти. До травня 2025 року МАГАТЕ зафіксувало запаси урану, збагаченого до 60%, що перевищують 400 кг — цього достатньо для створення заряду за лічені дні. Іран залишається єдиною країною без ядерного статусу, яка займається збагаченням на такому рівні.

Санкційний режим також відрізняється. Обама швидко розморозив іранські активи (Мінфін США оцінював їх у ~$50 млрд). Трамп впровадив поетапний і зворотний механізм: $24 млрд заморожених коштів, за даними іранських ЗМІ, будуть переведені лише після виконання умов угоди. Європейські країни дали зрозуміти, що знімуть обмеження лише після верифікації.

Рамки та важелі тиску: майбутнє за горизонтом

СВПД стосувався виключно ядерної програми, ігноруючи ракетну програму та регіональних проксі на кшталт «Хезболли». Трамп вимагає включити ці аспекти в нову угоду, пов'язуючи прогрес із розблокуванням Ормузької протоки та загальною безпекою регіону.

Відмінності очевидні: Обама робив ставку на багатосторонній компроміс, Трамп — на тиск і жорсткіші, довгострокові умови. Критики попереджають, що саме після виходу США з СВПД у 2018 році іранська програма розвивалася найшвидше. У найближчі 60 днів переговорів стане зрозуміло, чи зможе ставка на силу принести більше, ніж звичайна дипломатія, особливо на тлі погроз Трампа на адресу острова Харк.

Аналітика Cryptalist: Ринок нафти та глобальні логістичні ланцюжки вже відреагували на новину про припинення вогню та відкриття протоки. Однак для довгострокових інвесторів в енергоносії та сировинні активи ключовим залишається не стільки факт підписання, скільки стійкість нового режиму. Іран, зберігши здатність до швидкого збагачення, залишає за собою потужний важіль впливу. Поточна угода — це не фінал, а лише тактична пауза в геополітичній партії.